Блог вчителя початкових класів Навальної Галини Степанівни: Візитка

Дорогу я обрала у житті таку,

яку сама обрать хотіла.

І скільки я по цій дорозі йду,

ніколи про свій вибір не жаліла.

І завжди я гордитись буду тим,

що доля саме так у мене склалась.

Якби ще раз прийшлося обирать,

я б ні хвилини не вагалась...

Скільки себе пам'ятаю, завжди мріяла стати вчителем. Ця професія здавалася мені цікавою, захоплююючою, необхідною людям і найпрестижнішою з усіх відомих мені професій. Перша вчителька, Марія Андріївна, якій я щиро вдячна за все, прищепила мені цю любов, саме вона є для мене ІДЕАЛ ВЧИТЕЛЯ, саме вона надихнула мене обрати професію педагога. Я пишаюся, що я вчитель.

Я - вчитель... Два чарівних слова, які змушують зазирнути у власне серце, в свої думки...Чи вистачить мені сил йти в ногу з часом, бути цікавою, різною, новою? Всі ці роки я ні на хвилину не забувала народну мудрість і намагалася слідувати їй: "Виховувати "крилатого" може тільки "крилатий" педагог, виховувати щасливого може тільки щаслива, а сучасного - тільки сучасна людина". Учитель - це стан душі, це спосіб життя.

Для мене "вчитель" - не професія, не суспільне положення, не хобі, не робота... Для мене "вчитель" - це життя, сенс мого життя. Я не працюю вчителем, я живу . Мені подобається бути вчителем. Щаслива, що працюю у Більшівцівській загальноосвітній школі,щаслива, що для своїх учнів не тільки вчитель, а й друга мама, друг, порадник. Мені цікаво з моїми учнями радіти, інколи засмучуватися разом з ними, давати поради. Я люблю своїх учнів за те, що вони є, люблю такими, які вони є, не хочу їх змінити, а хочу розкрити та розвинути все найпрекрасніше, що в них є. Я просто живу разом з ними, змінююсь разом з ними, радію і страждаю також разом з ними.

Дуже хочу віддати свої знання, мудрість всім, хто прагне пізнати світ, потребує моєї допомоги, бо вміння і здібності вчителя – це мій обов’язок перед людьми.

Вірю, що осягнути таємницю ефективного навчання і виховання кожної дитини – найвища нагорода, яка здобувається тільки добром і дається тільки добрим душею…

Народне прислів’я «Добре слово мало коштує, та дорого цінується» для мене є аксіомою в роботі. Саме тому я намагаюся хвалити моїх малюків за старанність так само, як за досягнення. Я даю їм зрозуміти, що інколи старанність та наполегливість навіть важливіші за результат. Я також допомагаю дітям ставити перед собою реальні, конкретні цілі; даю учням відчути справжню відповідальність. Та головне, я часто говорю дітям про те, що вони гарні, добрі, виховані справжні друзі. І вони стають такими.

Бажання дитини вчитися в великій мірі залежить від учителя, його вміння визначити можливості школяра, його індивідуальність. А я не просто вчитель. Я – перша вчителька. Я – перший вчитель, який входить в життя дитини і її сім´ї . Мені подобається в моїй професії те, що я потрібна. Потрібна своїм учням кожен день, кожну годину… Ні на мить не залишає думка : ти - взірець, взірець у поведінці, способі життя, відношенні до звичайних явищ. Ти знаходиш у кожному вихованці щось хороше, проектуєш і розвиваєш його, дотягуєш його до ідеалу. Віриш у цей ідеал ти і вони вірять тобі. Бо ти - Учитель. Найголовніше не зійти з обраної дороги, якою ти пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане — сонячний, радісний, яскравий Світанок...

Коли заходиш у клас, а тебе оточують діти та наперебій намагаються розповісти тобі свої новини, поділитися успіхами, відчуваєш себе дуже щасливою.

Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям.

Школа - найдивніша країна, де кожен день не схожий не попередній, де кожна мить - це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати, сваритися і витрачати час на порожнє, де кожен учень - це будівельник майбутнього, а значить всі жителі цієї країни відповідають за майбутнє. Де весь час треба квапитися, стати цікавим для людей, що оточують тебе, залишатися цікавим завжди, дарувати тим, хто оточує тебе, свою енергію, знання, уміння, квапитися дізнаватися про нове, квапитися не запізнитися. Тому в цій країні уживаються лише найстійкіші, найтерплячіші, наймужніші, найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші, найцікавіші і найдивніші люди. І називають їх вчителями.

Але, щоб запалити, потрібно горіти самому: запалюючись, захоплювати, запалювати і водночас самому сяяти. Існує проста істина: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати вздовж і впоперек. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».

Я все більше розумію:

У тому вся суть: не для себе прожити,

А когось хоч трішки навчитись любити,

Побігти в ромашки по літньому полю,

Спасибі, Господь, за учительську долю.

Моє педагогічне кредо: " Найкращий вчитель, той, хто забуває про те, що він вчитель"В. О. Сухомлинський

Своє педагогічне завдання бачу, щоб:

Формувати цілісну особистість під девізом «Я – особистість. Я не боюсь невдач».
Плекати дитячі душі.
Створювати умови для розвитку творчих здібностей учнів, самовизначення та самореалізації.
Олюднити середовище, в якому живе дитина.
Розвивати позитивне мислення, чітке мовлення, відповідальність за свої вчинки, думки і слова.

Заповіді, якими керуюсь у роботі:

Люби дитину!

Любов до дітей – серцевина педагогічної моральності, основа культури вчителя.

Вір у дитину!

«Без віри в дитину, без довір’я до неї вся педагогічна премудрість, усі методи і прийоми навчання й виховання руйнуються як картковий будиночок»

В. О. Сухомлинський

Знай дитину!

Без знання дитини немає навчання, немає виховання, немає справжнього педагога і педколективу. Якомога глибше знати духовний світ кожної дитини – перше і найважливіше завдання кожного педагога.

Поважай дитину!

Не варто вважати себе спроможним вирішувати ті питання, які належать юній особистості.

Розумій дитину!

Треба вміти поставити себе на її місце, побачити світ її очима, зрозуміти, чим дитина живе, до чого прагне.